Дети
Перший місяць осені присвячений темі обізнаності про онкологічні захворювання у такій особливій когорті пацієнтів, як діти, підлітки та люди молодого віку (ЛМВ).
Структура онкологічної захворюваності для пацієнтів даної вікової категорії суттєво відрізняється від структури онкологічної захворюваності дорослого населення. Найбільш розповсюдженими видами злоякісних новоутворень у дітей (0-14 років) являються лейкемії, пухлини центральної нервової системи (ЦНС) та лімфоми; у підлітків (14-19 років) – рак щитовидної залози (РЩЗ), лімфоми та пухлини ЦНС; у ЛМВ у віці 20-29 років – РЩЗ, ембріонально-клітинна пухлина яєчка та меланома шкіри; у ЛМВ у віці 30-39 років – рак молочної залози (РМЗ), РЩЗ та меланома шкіри1,2.
Прогноз великою мірою залежить від виду злоякісного захворювання та віку постановки діагнозу, однак на сьогодні загальний для всіх видів раку дітей, підлітків та ЛМВ рівень 5-річної виживаності перевищує 80%, в той час, як в 1960 році даний показник становив лише 30%3.
Оскільки способів первинної профілактики онкологічних захворювань у дітей, підлітків та ЛМВ наразі не існує, а тривалість життя таких пацієнтів продовжує зростати, питання щодо віддалених наслідків онкологічного лікування пацієнтів педіатричного профілю та молодих людей починає набувати все більшої актуальності. Пацієнти, які пройшли успішне лікування онкологічного захворювання в дитячому та підлітковому віці знаходяться в групі підвищеного ризику щодо розвитку хронічних захворювань та високої частоти госпіталізації. Окрім того, для даної когорти пацієнтів притаманним є розвиток патологічних станів, пов’язаних саме зі специфічними методами лікування раку3. У зв’язку з чим в усьому світі створюються робочі групи та організації, які займаються питаннями віддалених наслідків онкологічного лікування даної когорти пацієнтів та розробляють відповідні рекомендації щодо термінів та методів спостереження за ними (Children Oncology Group (COG), PanCareFollowUp, International Guideline Harmonization Group)4-6.
Ускладнення з боку ендокринної системи можуть виникати через десятки років після завершення лікування з приводу онкологічного захворювання в дитячому та підлітковому віці та зустрічаються у 50% пацієнтів даної когорти. Ендокринопатії можуть проявлятися у вигляді широкого спектра захворювань, з яких найбільш розповсюдженими являються гіпоталамо-гіпофізарна дисфункція, первинна дисфункція щитоподібної залози (гіпотиреоїдит), ожиріння, цукровий діабет, метаболічний синдром та зниження мінеральної щільності кісток7.
Іншими віддаленими наслідками онкологічного лікування дітей, підлітків та ЛМВ, які не тільки негативно впливають на якість життя таких пацієнтів, але й можуть нести загрозливий для життя характер та являються основними причинами смерті не пов’язаної з прогресуванням/рецидивом первинного захворювання є ускладнення з боку серцево-судинної системи та розвиток вторинних злоякісних захворювань (ВЗЗ).
Ураження серцево-судинної системи проявляться у вигляді розвитку серцевої недостатності/кардіоміопаії, коронарної хвороби серця, захворювань перикарду, аритмій, недостатності клапанів серця та судин та пов’язано із застосуванням цитотоксичних препаратів групи антрациклінів та променевою терапією грудної стінки. В порівнянні із загальною популяцією ризик смерті від серцево-судинного захворювання (ССЗ) для даної когорти пацієнтів в 7 разів вищий, тому при довготривалому спостереженні за таким пацієнтам рекомендовано виконувати ехокардіограму, частота проведення якої визначається на основні даних щодо кумулятивної дози антрациклінів та опромінення, яку отримував пацієнт під час лікування, в залежності від чого Ехо-КГ повинна виконуватися 1 раз на 2 або на 5 років4. Однак характерною є значна варіабельність щодо поширеності та ступеню тяжкості ССЗ, що не пояснюється лише такими факторами ризику, як кумулятивна доза хіміотерапії, що ініціювало проведення досліджень щодо пошуку генетичних поліморфізмів, які б могли пояснити цей факт. В результаті цих досліджень було встановлено, що варіативність генів залучених в транспорт та метаболізм антрациклінів, пошкодження кардіоміоцитів та оксидативний захист є незалежними факторами підвищеного ризику кардіотоксичності антрациклінів. Оскільки, ці дані можуть мати велике клінічне значення для кращої стратифікації таких пацієнтів щодо ризику розвитку ССЗ після онкологічного лікування і, відповідно, розробки рекомендацій щодо методів та термінів спостереження за ними, наразі очікується проведення наступних досліджень на тему придатності даних про поліморфізм відповідних генів для практичного застосування8.
Ризик розвитку, час виникнення та вид ВЗЗ у дітей, підлітків та ЛМВ, які успішно завершили лікування онкологічного захворювання, залежать від багатьох факторів. Існує дозозалежний ризик розвитку солідних пухлин після проходження променевої терапії; найвищий ризик пов’язаний із виникненням солідних пухлин в/або біля ділянок попередньої променевої терапії (більше ніж в 5 разів вищий ризик розвитку РМЗ, РЩЗ, пухлин головного мозку, сарком м’яких тканин (СМТ) та кісток). Алкілуючі препарати та інгібітори топоізомерази ІІ (ІТІІ) асоційовані з виникненням вторинних онкогематологічних захворювань, найчастіше у вигляді гострого мієлоїдного лейкозу та мієлодиспластичного синдрому, які як правило виникають через 5-8 років після завершення курсу терапії алкілуючими засобами та менше ніж через 3 роки після терапії ІТІІ. Також терапія алкілуючими препаратами пов’язана із виникнення солідних пухлин більше ніж через 10 років після завершення лікування (пухлини шлунково-кишкового тракту, саркоми, РЩЗ, рак легень, рак сечового міхура). Є дані щодо дозозалежного ризику розвитку РМЗ та сарком після терапії антрациклінами9.
Згідно з результатами найбільшого на сьогодні ретроспективного аналізу щодо частоти та характеру виникнення хронічних захворювань та віддалених наслідків онкологічного лікування у пацієнтів раннього молодого віку (15-21 рік) та у пацієнтів дитячого віку (14 років і менше), в групі дитячого віку спостерігався вищий ризик розвитку РЩЗ та СМТ, причиною підвищеного ризику розвитку останніх може бути наявність генетичної та сімейної схильності, на користь чого свідчить той факт, що ризик розвитку ВЗЗ у пацієнтів з первинними СМТ становив 7,6 для пацієнтів дитячого віку та 2,2 для пацієнтів раннього молодого віку10.
Враховуючи підвищений ризик розвитку ВЗЗ у дітей, підлітків та ЛМВ, пацієнтам даної вікової категорії, які отримували опромінення пахвової ділянки та/або грудної стінки або опромінення усього тіла, скринінг на РМЗ рекомендовано розпочинати в пубертатному віці шляхом проведення клінічного огляду 1 раз на рік до 25 років та 2 рази на рік після 25 років; оскільки мамографія має обмежене застосування для ранньої діагностики РМЗ у жінок пременопаузального віку, рекомендовано додатково виконувати МРТ молочних залоз 1 раз на рік з 25 років або через 8 років після завершення променевої терапії. Пацієнтам, яким проводилась променева терапія в ділянці живота, тазу або спини (вся ділянка, поперековий, крижовий відділи) або опромінення усього тіла скринінг на колоректальний рак рекомендується розпочинати у віці 30 років або через 5 років після завершення променевої терапії4.
Суттєве збільшення тривалості життя дітей, підлітків та ЛМВ зі злоякісними захворюваннями є великим досягненням в онкології, однак тепер постає питання якості життя таких пацієнтів, високий рівень якого можливий лише завдяки вчасному виявленню віддалених наслідків лікування, ризик виникнення яких зберігається через десятки років після його завершення, через що лікарі та пацієнти повинні бути достатньо обізнані на цю тему та дотримуватися відповідного плану спостереження.
1. Miller KD, Fidler‐Benaoudia M, Keegan TH, Hipp HS, Jemal A, Siegel RL. Cancer statistics for adolescents and young adults, 2020. CA Cancer J Clin. 2020;70(6):443-459. doi:10.3322/caac.21637
2. Steliarova-Foucher E, Colombet M, Ries LAG, et al. International incidence of childhood cancer, 2001–10: a population-based registry study. Lancet Oncol. 2017;18(6):719-731. doi:10.1016/S1470-2045(17)30186-9
3. Erdmann F, Frederiksen LE, Bonaventure A, et al. Childhood cancer: Survival, treatment modalities, late effects and improvements over time. Cancer Epidemiol. 2021;71(November 2019):101733. doi:10.1016/j.canep.2020.101733
4. Children’s Oncology Group. Long-Term Follow-Up Guidelines for Survivors of Childhood, Adolescent and Young Adult Cancers. Child Oncol Gr. 2018;(October).
5. Guidelines « International Guideline Harmonization Group. Accessed September 13, 2021. https://www.ighg.org/guidelines/
6. Home - PanCareFollowUp. Accessed September 13, 2021. https://pancarefollowup.eu/
7. Chemaitilly W, Cohen LE, Mostoufi-Moab S, et al. Endocrine late effects in childhood cancer survivors. J Clin Oncol. 2018;36(21):2153-2159. doi:10.1200/JCO.2017.76.3268
8. Armenian SH, Armstrong GT, Aune G, et al. Cardiovascular disease in survivors of childhood cancer: Insights into epidemiology, pathophysiology, and prevention. J Clin Oncol. 2018;36(21):2135-2144. doi:10.1200/JCO.2017.76.3920
9. Turcotte LM, Neglia JP, Reulen RC, et al. Risk, risk factors, and surveillance of subsequent malignant neoplasms in survivors of childhood cancer: A review. J Clin Oncol. 2018;36(21):2145-2152. doi:10.1200/JCO.2017.76.7764
10. Suh, Eugene et al. Late mortality and chronic health conditions in long-term survivors of early-adolescent and young adult cancers: a retrospective cohort analysis from the Childhood Cancer Survivor Study. The Lancet. Oncology vol. 21,3 (2020): 421-435. doi:10.1016/S1470-2045(19)30800-9
